Навіщо ти знову мені подзвонила?

І серце ятриш моє знову і знов….

Сказав я: “Не можу, пробач, моя мила!

Не можу я зараз і слова тобі промовлять.”

Не хочу, не можу, не знаю, повір,

Що зараз тобі розказати,

Не вийде і пари у мене із уст,

І буду я тільки мовчати.

Що б ти не спитала, кричала, ревла, –

Не буду нічого й гадати,

Бо думок про тебе у мене нема!

І навіть не є  що сказати…

Своїми словами ламаєш мене.

Не можу я більше так жити

Штовхаєш у прірву, щоб я знищив себе.

Буде тоді легше забути.

Та ні, не забудеш, згадаєш не раз, –

Таке не можливо забути.

І підеш за мною, щоб зустрітись, і враз,

Навік поєднать наші муки…

Та краще не треба, забудь, розтопчи

Любов, що так рано втопилась…

У річці глибокій без берега й дна

У темній воді загубилась.

Зустрінеш ти кращого мене, повір.

І ви покохаєтесь двоє.

А я й так залишусь у світі один,

А, може, й знайду свою долю…