А за вікном була іще зима…

Ще не здалась вона, усе іще тривала.

І падав білий і пухнастий сніг

Як поцілунки накривав пожовклі трави

Мені було так важко на душі, –

Стискала серце неймовірна туга.

На очі мої слізоньки найшли,

Мої думки затихли у потузі.

Тому що в них вітав ще образ твій –

Такий барвистий, у вінку пухнастім.

Але почав уже тьмяніти він

Ти принесла мені нещастя…

О, горе, краще б я не знав тебе,

Зовсім не бачив і не чув, то може

Не плакав б зараз, може б було все

Таке прекрасне, наче квітка рожі…

Але побачив, покохав, пізнав

Те почуття таке розхвалене, “прекрасне”

О ні, якби було воно таке

Не думаю, що принесло б мені нещастя.

На перший дотик воно лиш красиве,

А потім губить будь-яке добро.

Затоптує в болото, жалить мов кропива

І упирем впивається у жили…

У жили, де гаряча кров тече,

Заражена тим божевільним “гноєм”.

Невиліковна та хвороба є,

І тільки смерть назвати мож спокоєм.