Великий камінь в мене на душі,

Він придавив серденько, що кохає.

Вогонь пекельний розпалив в мені

Страшенну тугу, – розум завмирає.

Але не знаю, чим я завинив

І через що мені ті муки.

Я ж лиш одну завжди її любив,

Не можу зараз я її забути…

Забути, кинуть в небуття,

Нехай моя любов там гине.

Самому ж попросити каяття,

До Бога хай серденько лине.

Хай лине й не вертається назад,

Як не вернеться вже любо ніколи.

Нехай згорає моє тіло в прах,

Ну а душа, душа належить Богу.

Нехай позбавить мене мук Всевишній,

Нехай зітре оту любов з душі,

Хай подарує іншу, – чисту,

Яку ніколи вже не забруднити, ні!

Або нехай нічого не дарує,

А просто витре те усе старе.

І подарує мені нову долю,

Почну собі життя нове…