І поєдналися тіла, і знову ми у парі.

Та тільки розум мій так думає про це.

А серце думає про іншу, я це точно знаю.

Але нема твоєї тут вини.

Провина тільки моя – відчуваю.

І серце це підказує мені,

Болить воно так сильно, завиває

І каже: “Правду розкажи її.”

Та чує відповідь: “Не можу…”, –

Це розум промовля йому.

Бо жить без неї ти уже не зможеш

А я не хочу брать на себе цю вину.

Не зможу потім жити я спокійно,

Гуляти з іншою, там де з тобою йшли удвох.

І промовлять слова кохання тихо,

Як тобі завжди їх ніжно шепотів.

Не зможуть руки обіймати іншу,

Так як колись горнули вни тебе.

І губи цілувать так ніжно

Не зможуть другу дівчину уже.

Болить моє серденько і ридає.

Не можу я нічим зарадити йому.

Душа моя страшним вогнем палає,

Горить, мов якась нечисть у аду.

Пробач мене, що я тобі не кажу

Всю правду, люба, вибач, не зітхай.

Бо правда буде гірша за безодню,

Яка чекає тих, хто не попаде в рай…